Ти самотньо так сиділа за стійкою в барі,
Поряд стегна розкидали безсоромні кралі,
Як же сумно ти цідила із льодом мартіні,
І у темряві ловила чоловічі тіні.
Хто обійме твої плечі ніжно і цнотливо,
І не буде заглядати в сірі очі хтиво,
І не буде виміряти твої груди повні,
І краяти твою душу всередині й зовні.
Хто вгамує твоє серце, притисне як рідну,
І з радістю візьме за дружину гідну,
Хто розділить із тобою радість і горе,
І пірне сміливо в неспокійне море.
Ти самотньо так сиділа за стійкою в барі,
Хтось повільно танцював в задимленій залі.
Як же сумно ти дивилась крізь з льодом мартіні,
А у темряві блукали чоловічі тіні.
