* * *
Посмішка призахідного обрію.
Марево протанцювало
Два-три кола
І знов пішло статечною ходою.
Трава росте у мене і крізь мене.
Росту я крізь траву.
Де лінія поміж землею й небом –
Мій пеклорай.
На перехрещених вітрах
Думки розп’ято.
Дурманить м’ята,
Полин – дитячий страх
Перед біблійною зорею.
А гіркота
Вуста прозоро клеїть.
Не потривожте. Розкопайте мене
За декілька віків. І третє око,
Що квіткою із черепа зросте,
Спитає поглядом: "Ви знаєте, що вічність
Подібна кольором до вранішніх небес?".
