Хоч більшість спала, та жила надія,
Лиш одиниці Прометеями були,
За те їм шана, адже їхні дії
Вогонь надії в нашу хату принесли.
Повір, синочку, що вони - герої,
Без остраху ішли завжди проти брехні,
Відважність їхня - то найкраща зброя,
За Бога й вічну Правду йшли вони в борні.
Бо їхній Гімн - це наше рідне слово,
А вишивок розмай - неначе хоругви;
І їхній спів геть розвівав полову,
А голос сіяв страх - втікали вороги.
На думці в них - не ордени й медалі,
Лиш кулі ворогів кололись до грудей;
Вони й поранені несли вогонь той далі,
Заради, синку, нас... лиш тільки за людей!
