Не буде несподіваних зізнань,
разючих, ніби кров на простирадлі.
Крижину, на якій ми в лови грали,
розтяла березнева борозна.
І провалились
попід кригу снів,
в саму пітьму,
в тісний холодний кокон,
і глибше,
глибше –
хоч і так глибоко
у цім ставку - бодай би обмілів...
межи снігів, як виразка, віджив,
бодай би захлинувся сам собою,
і тишею, яка без перебоїв,
тебе тримає
згірклим і чужим.
Ми грались у лисицю й журавля,
як діти.
Як дорослі – ми догрались.
Глядач не дочекається моралі,
а під ногами дно – все та ж земля.
