хоч і здорова, та не встигатиму
я за пораненою весною,
і всі дороги мої загатами
будуть (хіба що окрім одної).
вражена в дерево-передпліччя,
та й у повітря-легені встрелена -
буде весна моя покалічена
недочувати пташині трелі,
недобачати відбитки сонячні
на оросілих вологих травах…
і не тому, що душа вороняча,
а бо – щемить передпліччя праве,
хворі легені вбивають звільна…
боляче, руку подати нікому!
хай там здорова і хай там сильна –
я не встигатиму. й так - довіку.
