Я слухала, як тріпотить повітря,
Підшите ароматами тепла.
І так хотілось голос твій зустріти,
Але шляхів до нього не знайшла.
В собі твій образ прагнула сховати,
Щоб дикий щем у світло перецвів.
Якби ж уміти гарно малювати,
Натхнення переливши на папір.
А так виходить тільки замальовка:
Це не портрет, не вірші, не любов.
Моїх думок малесенька обмовка,
Сколочена з безвартісних розмов...
Ти непорушний, гордо зводиш крила,
Байдужий погляд очі застелив.
Шкода лише, що серце спопеліло
Вже після того, коли ти його розбив.
Пернатим дивом пурхаєш у серці,
Я душу розчахну - давай, лети! -
Мов шепіт вітру, ще раз озовешся,
Здмухнувши з пам'яті свої легкі сліди...
