четвер ніби знак на дорозі стоїть
ступаємо крок від любові до завтра
міняти замучився маски свої
настирний фантом
і незримий співавтор
розсипався болем незбираний сміх
дурниць непростимих
яких ти не скоїв
безумні озера пробачень моїх
зарослі гінкою як сум осокою
мовчання не зцілить замлілі думки -
надійде в конверті надісланий постріл
розбийся
розсипся на сотні шматків
забрьохавши прахом і настрій і постіль
а янгол несе кавуна як на глум
між клаптів гіркого мов опіум диму
завія піде як брехня по селу
залишивши глицю і лиця блідими
2
здається - забула
забила гвіздки
розтерла на пил і не згадую всує
і світ позіхає мов капосний кіт
вмліває
під пальцями Кейко Мацуї
і хоч розриваються скроні від куль
замерзли у склі посинілі кульбаби
я вірю у твій заборонений культ
в примарної плоті невипиті барви
як миша по тиші - шкреби не шкреби
в шухляді ув’язнені вірші
цейтноти
чудний відголосок твоєї журби
дражнитиме слух непозбавлений цноти
дощі у четвер не врятують душі
мовчи –
у кишені не втримати шила
розгулюють голі по кухні чужій
слова
із якими вона согрішила
