Яка розлога!
Розлога
пітьма! -
І сіє, і сіє ртутним дощем -
просякає бетоном
і кІстьми ядуча волога -
і мовчить, і мовчить
ледь притомна душа -
перший доторк небес
гострий, пекучий, як лезо -
то вже наш вирок,
чи то вже, сестро,
(нарешті) наш постриг -
час одягатися в чорне,
час вже падати ниць
і лягати на зимний камінь
розпростерши руки, як хрест?
Бачиш, місто змовкає,
у хмарочосах -
у цих вавілонських захмарних вежах -
тотальний blackout -
так цей день
по-чернечому вклякнув
і зблисло останнім кадром
абсурду кіно -
над горизонтом
на чорнім екрані неба
метеоритний aрмагеддон
і роззявляє гроза
свою зголоднілу пащу -
від жаху людська оніміла сцена...
Боже, дай-но лиш знак,
дай знамення,
що це тільки сон,
що це хвороблива уява,
а не реальність у жанрі горор...
