Я йду.
Забуть.
Облиш.
Спали мій образ на картині
У сонячній буденній днині
Нашої зими.
Пробач.
Не треба слів.
Мовчи.
Цілунок.
Хочеш.
Знаю.
Зорю небесную кохаю
У серці ніч болить
...смутком сяють
... гомонить.
Я просто розітрусь на тлі,
А ні йому, ані мені, ані тобі -
Нікому.
Дорогому.
Не треба пензликів та фарб
Не треба волі вкраденої в долі.
Лиш мій найбільший скарб -
Небесні Зорі.
Сніг хай ляже легким сумом на підсвідомі сни. Вкриє ковдрою розлогі думи про вічність Літа та Зими. Хай Осінь пестить листям багряних голосів крихке намисто у Весні.
Я йду, бо час іти. Не маю права стати — зупинити лік, аби в годинника забрати цілу вічність слів промовчаних за для нікого.
Якби лиш не останні три:
Не віддам нікому!
Скотилася сльоза і я...
Нічия.
О,небо!
Я нічия без тебе.
