Звісно, хочу писати про дур і не дур
І про рими середньої важкості,
Про самотній нічний абажур
Над планетою знаку (ні)якості.
І про дзвін п'ятиліть, лихоліть і століть,
Що чипіють над кожними смертними,
Та уже недалеко Світанок стоїть,
Що вночі зустрічається з мертвими.
Звісно, хочу писати... Це в серці, отут...
Ну, а може, у мозку приховане ?
Розриває на чверті шалений салют,
Розлітаючись дикими бджолами.
І спалахують з-зовні нові місяці
Чи зірки і планети запалені...
Ти поглянь: зацвітають вогні у руці,
Подаровані якось бенгалами.
І бенгальський, же, Тигр одягає метал,
Відтісняє Бика за нічними порогами.
Той збирає зерно найщиріших похвал
І торує своїми дорогами.
Звісно, хочу писати уперто і квит,
Може хтось прочитає, до кави чи кварти,
Через рік, через два, через тисячу літ ?
Звісно, хочу писати. - Чи варто ?
