«Так терпко пахне той панич
з чужого саду»
(Ю.Броварна)
співай невигойна рано
луною в ніч
високий
ставний
заходить у двір панич
вуста медвяні
печалі – відром черпай
у мене ж – власний
сльозами затертий пай
у мене у тісті руки
у горлі щем
а він очманілу стелю підпер плечем
зіниці озера темні
таємний сад
приборкана мряка
з яблук - лунка роса
куди ти прямуєш майстре
ідеш куди
сокири на голоси нам гострять суди
духмяне тіло на скатерті
мов калач
співай невигойна рано
вирізуй плач
слова його калинові -
терпкі як дим
і тінь зі стіни зірвавшись
іде за ним
