На ярмарок в Ледло гуртами ідуть парубки
і мельники, й конюхи йдуть, ковалі, вівчарі,
хто чарку хильнути іде, хто дражнити дівки,
і є між них ті, що ніколи не будуть старі.
є хлопці із міста, з села, крамарі, візники;
кремезні й стрункі є, і сильні, й багаті на вроду,
і серцем багаті, хоробрі; та мало таких,
які ці чесноти свої збережуть аж до гробу.
якби ж то пізнати, котрі з них щасливці оті.
якби ж то знаття! та немає ніяких признак;
і можна їм щастя лишень побажати в путі,
бо йдуть вони шляхом, з якого не вернуть навспак.
вдивляйсь, не вдивляйся - звичайні вони; і нехай
торкнуть мимохіть тебе ліктем - ти не говори;
веселі, бадьорі - хоч профілі їхні чекань;
і так і помруть молодими, не будуть старі.
ну і зовсім змінений варіант 4ї строфи
(оскільки перший, як з'ясувалося, геть не відповідав суті вірша...):
відходять вони, мимохідь лиш торкнувши тебе,
не встигнеш вдивитись в обличчя цих Божих творінь,
які мов монети, не бувши у вжитку сливе,
не втративши блиску помруть, і не будуть старі.
