Скрізь пилюки на палець
два дні негодований кіт
за вікном дітлахи верещать і гуляють у сніжки
З-під околиць агонії ти виповзаєш на світ
і за вовчим квитком дістаєш поворот од воріт
зустрічаючи досвітки в стінах сумної нічліжки
Чи то мариться… чи на шпалерах цвітуть лишаї
ялинкові вогні поведуть у пропаще болото
Ще говориш з іконами, – навіть ще молишся їм
Отче наш…
Айяалла…
відчиняйся, проклятий Сім-Сім
Королево, вернись під святі небеса Камелоту
Запитай своїх демонів – звідки цей страх висоти
що тримає в лещатах і дихає хижо у спину
Ти ж була не такою…
вітрам поклонялася ти
доки хтось напророчив, що далі судилось повзти
і втопив у багні ясно-жовту твою субмарину
Сподіватися марно, – що, може, іще пронесе…
та співкамерник-вечір – пейсатий всезнаючий ребе
утішатиме мудрістю «Космо» чи Пісні пісень…
Трохи сліз у жилетку
а потім забудеш про все
тільки завтра хтось інший іще політає за тебе
