Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46608
Рецензій: 90921

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 20, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.227.233.6')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Поезія Поезії

Без назви

© Оксана Куценко, 18-04-2005
***
брудний зефір зі снігу і дощу
і неба депресивна  ейфорія
це та весна котрою не хворіють
а марять і страждають
відпущу
пробачу
передбачу
пожалію
її в тюльпанах
між бузкових крил
її у незаплетенім волоссі
і дім її
і прохолодна постіль
і звільнений з-під пилу думки стіл...
мене направду позбавляють сил...
неначе у плече не в скроню постріл...

ці звабні необіцяні принади
що запахом принесені здаля
вбираю в себе мов стара земля
і мов маля гарячим шоколадом
бруд називаю
що мене встеля

***

І дихання твоє мене приспало...
Пливли човном, пливли бузковим плесом
На дно зими, на дно скляної зали,
Де стіни у графіті есемесів
Віднині так багато пробачали...

Коли на груди яблуко скотилось,
Пішла луна, пішли водою кола...
І дихання твоє на мить спинилось,
Щоб я відчула, що без тебе хвора,
Про це співали дітлахи із хору.

Така прийшла пора – такі й хорали.
Тому, на дні зриваючи корали,
Згубила чарівним хвилинам лік.
І дихання твоє мене пустило,
Стояла ніч, і місто, мов могила,
Мовчало з-під заплющених повік.
***
Щось означають знаки. І туман,
Котрий сьогодні володіє містом,
Теж означає – що з одного тіста
Ми ліпимо і правду, і обман.

Зима розніжить, мов глибокий сон.
Розчавить, мов повільна вантажівка.
І я, в чужому замкнена будинку,
Лише тобі співаю в унісон.

Чомусь лише тобі – це означає,
Що всі події, мислі і слова –
Наповнюють реальності одчаєм.
І тільки сни, і казка снігова –
Тебе мені насправді залишають.

* * *
Як розірвано сіті – не плач,
а радій.
Розповито пакунки солодких надій.
Розворушено ніч,
мов  мурашник.
Простір міряно криком останніх птахів,
Що лишають моря перемерзлих дахів,
А тобі – перемерзле вчорашнє.

Ти сліпий, ніби сонце,
що зграї пасе.
Ти – пожежа.
Ти – вирок для мирних осель,
Де весілля танцюють під зиму.
Де вигадують ситу і вдячну любов.
Але ти вже і війни,
і відьми пройшов,
І не встиг в листопаді загинуть.

Хоч розірвано сіті,
Та звір вже не той
У далеких дощах залишається Ной.
Серце замкнено.
Книгу закрито.
Ти бредеш між лататтям осклілих калюж
І шукаєш відбитки поранених душ
Тих, кого тобі не долюбити.


* * *
Чорні куртки рибалок
На жовтому плесі лісу...
Я уперше почула голос води з-під листя,
Ніби скаргу життя,
Що потрапило на гачок.
Тихо–тихо ступай,
Пам’ятаючи – рік,
Ніби крок
До провалля себе,
До мовчання дощів навскісних.
Те, що ми відчуваємо – пізнє,
Мов осінь пізня,
Коли все, що ти маєш,
Пірнає навік під лід.
Отакої пори
Кожен дотик лишає слід.
Тихо–тихо ступай,
Бо танцює зима у висі.
Тільки вчасно спинися.



* * *
посивіти в осінь –
загадка для чужинців
стати надрами
що бережуть і крешуть
обереги вогню
нанизані на мізинці
пси брехливі
але не брешуть
відчинитися –
стати брамою чи завісою
за якою інші
ховатимуть зброю незриму
за якою ховатимуть...
почти тонуть у лісі
почти тануть
тумани
і далі
посивіти в зиму






* * *
Добре там, де ми є –
Чужина солодка і винна.
Все забуто. Життя, як вітер,
Усе забуто.
Дощ, посіяний в серці,
Посивілі покоління.
Поки жебрає осінь
По вогкій твоїй країні,
Ти, неначе востаннє,
Спиваєш весни отруту.

Півжиття віддаю
За безсніжжя твоє і наше.
В цьому небі вільніше,
У цьому повітрі легше.
Бо чужі імена
Ще нічого для нас не важать,
Бо родюча земля –
Хай не рідна,
Але й не вража, –
Не рахує нам кроків
І не обтинає речень.

Ми тікаємо з гнізд...
Але чи збереже їх осінь?..
А коли ми повернемо
З вереснями
До хати,
Зрозуміємо –
Все, що знаходилося в дорозі:
П’ятаки і бруньки,
І міста у цвітінь облозі, –
Тільки року пора,
Лиш втрати.



* * *
Прощання з містом, ніби із Тобою...
Нехай розлука заросте травою...
Нехай її дощами обіллють
Громи, що обізвуться на Іллю.
На світі тільки двоє – місто й Ти.
Від вас летіти, бігти чи плисти
І вірити, що доля – наздогнати.
Остання ніч – на те, щоб без мети
Холодними кварталами блукати.
Останній ранок – затишком кімнати...
Забудь про мене.
Пам’ятай мене.
Іди до лісу осені сумної,
Де сном парує і тече стіною
Туман, передчуваючи земне...
Цей світ пливе рікою Каберне,
Веселий. І не кличе за собою.


* * *
Ти зрадливіш любові, яка тебе ще не знайшла.
Ще освідченням білого сонця не впала на губи.
За останнім парканом – той сад, що чекає тепла
Між пошерхлих снігів,
У безсонні птахів темногрудих.

Ти минаєш околиці, сутінки.
Ти пізнаєш
Цю пітьму, це окрилення світу – велике й незряче.
Ти їй гаряче віриш. І нині так жадібно п’єш
Ці терпкі небеса, за якими так жалібно плачуть.
.
Будь пробачена тим,
Хто пришле за тобою коня,
Коли буде уже досхочу
Самоти і свавілля.
Мов чернецтво на дзвін,
Покидає цей світ вороння...
Біле сонце вуста обпікає солодким похміллям...

* * *
Наша перша любов –
Молоком на губах і на грудях…
За прозорістю часу
І за павутинням дощу –
Найдавніші міста,
Де кохали колись до плачу,
Де, як сад, осипалися стіни,
Де осінь безлюддя.

Як себе розпізнати
Між білих і чорних корів,
Що примерзлу траву доїдять
І плистимуть Десною?
Ти так гірко всміхався тоді,
І, здається, хотів,
Щоби я залишалася
Теплою і земною…

Але – попіл зими.
Але – слів ланцюги заважкі…
Не лягають слова на папір,
Прощаваймось востаннє.
Наше перша любов –
Зайве слово.
Зомліле писання,
Крізь яке – стільки літ навпрошки

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

просто...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Михельсон Конрад Карлович, 17-05-2005
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.76956796646118 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …