Коли рукою до руки, до напівдихання,
До напівзникнення душа тихенько згорнеться
І заховається в долонях тепло стиснених,
Поміж якими щось неприспане народиться.
Коли щокою до щоки, до напівлоскоту,
До напівдотику згорить поміж пелюстками,
Між дзеркалами затремтить без тіні докору,
Без тіні сумніву прийде м’якими стежками,
М’якими пальцями торкне тендітні обриси,
Тендітні лінії що в ніч, і вдень, і вдосвіта,
І напівсонно заплітала в мої помисли,
Що проростали з-попід кірки снів і досвіду.
Без напівпрагнень, без сумних і марних витівок,
Лише з прозорих і спітнілих серця променів
Понад очима розгорнуться крила ластівок,
Що скасували свій політ, немовби втомлені.
А поміж віями вогонь в напівдосяжності
І всі слова, що їх мовчу поміж чеканнями
На довгій відстані від снів до нерозважності,
Між засинаннями і псевдопрокиданнями.
