Недозволена розкіш – у скутому межами світі
Павутиння щоденності зняти з своєї душі,
І сміятись, сміятись, захоплено й щиро радіти,
І збирати безжурно в долонях холодні дощі.
Недозволена розкіш – будити іще несвідомо
Те, що мрією навіть не назовеш:
Все бентежне і світле, нове і таке невідоме…
О, не дай потонути у морі свободи без меж !
Ти отямишся, знову повернеш на землю,
Згорнеш стомлені крила (літати ж забули давно!)
І поринеш в своє монотонне будення.
А політ – це як мрія чи давнє, забуте кіно.
