у тебе – дві руки, ноги, і голова,
на роль почесну шиї, облиш, не претендую...
ти надто говіркий, коли Вона встрява,
я – надто мовчазна, і ти мене не чуєш...
на всі смаки рядки крутила в голові,
збивалась в римах я, в думках блукала, збилась,
а потім, ожила, і, наче уві сні
я піднялась,пішла, і подумки молилась,
щоб Бог послав, почув,кохання... Гострий біль
проймав мене щораз,і я стискала зуби...
а потім, навпаки, злітала сотні миль
над Егом твого „я” – уникнула отрути...
гарячка...самота...дзвінкий кришталь чуттів...
змішалось світле й зле...а я плекала віру
що незабаром день...воскресне...забере
мене кохання вир – й в емоціях – згоріла.
