Я врятую тебе від самої себе
Я врятую від розуму – темного вбивці,
Бо нещаднеє зло твою душу скубе
І неправдою світяться милі зіниці.
Я врятую тебе від брехливих очей,
Що знімають із тебе святу одежину,
Що тебе завертають у темінь ночей...
Я вкажу тобі шлях і спасенну стежину.
Я врятую тебе і від поклику сну,
Що тебе присипає у сірих хвилинах,
Що тебе, світло-ніжну, пречисту, ясну,
Поховає на темних холодних глибинах.
Я врятую тебе від оманливих снів,
Що тебе намовляють не слухать мій голос.
Прийде мить, і ти знову почуєш мій спів,
І розкриється серце для істини слова.
Краще я тебе вб’ю у безмежній журбі,
Краще я тебе кину, відлюдну, за грати!
Я ж бажав тільки щастя небесній тобі
І не маю, у чому собі докоряти.
Люди скажуть, що я божевільний... Брехня!
Що тобі я хотів лиш завдати страждання...
...А я просто твій ангел з осіннього дня,
І тебе врятувало цілюще кохання.
