Ось я – із плоті, крові і кісток,
Перед тобою, зведена в сум’яття...
Ти, мій герою, снів, „брудних” думок –
Сумний діагноз. Плаха. Кат. Багаття...
Вмикаєш вчасно в мізках диктофон,
Як слово мовлю, фрази пишеш-пишеш...
Який із того, зізнавайсь, резон?
Я шила сукню ще торік, із вишні....
А ти все пив, і пив сік моїх вуст
В моїх півснах, і збоченнях фантазій,
Спиняючись, щоб не лишити глузд...
Я – утікала в Рим, гуляла в Празі,
Пила вино, й бурштиновий нектар,
Сміялась до істерики, до болю,
Тебе любила...Ти – не покохав,
Але лишилась я таки собою.
