Ну от знову ти приїхав. Ні, прилетів (так я тобі й повірила!)
На крилах любові. Банально до «нізззя».
Схрещені з болотом і дощем мої почуття спроквола здригнулися.
Крізь мої пальці стікає твоя любов.
Крап-крап – і нема.
Крізь твої пальці ллється моє чекання.
Хлюп-хлюп - і розплакалась калюжами.
Не¬_зігріє схолола рука голі плечі.
Не_зігріє пластмасовий поцілунок.
Не_зігріє давно застигла темінь кави на дні душі.
Не_зігріє змарніле небо вогкістю.
Не_зігріє ковдра, зіткана з напівсонних мрій.
Не_зігріє очима-ліхтарями закинута вулиця надії.
Не_зігріє асфальт широко розплющеними сірими очима.
Не_зігріє холодні руки твоя відсутність.
І знову поцілунки_обійми_поцілунки.
І знову слова втрачають значення.
І знову зима за календарем, а від тебе пахне літом.
І знову я мережу із твоїх пестощів собі сукні.
І знову відстань Кіровоград-Київ вимірюється у кількості
пролитих в подушку сліз,
написаних вночі віршів,
випитих філіжанок кави,
обмальованих конспектів,
використаних мобільних хвилин.
- Маля, тебе берегтиме янгол зими!
- Берегтиме, та не_зігріє…
