|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51622
|
| Рецензій: |
96045
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 19654, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.191.234.153') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Поезії
|
|
|
| © Анастасія, 06-12-2009
|
Небо синє-синє
Хмаринки ніде не має
Вітерець легенький повіває
Пшениці коси заплітає.
Сади вродили рясно.
І на душі прекрасно.
Лише пташка жалібно співає.
Великий смуток вона має.
Пташко! Пташечко моя!
Чому болить твоя душа?
Яке горе сталося в житті,
Що забути важко тобі.
- “Іди за мною,
Куди я лечу,
Я тобі щось розкажу
Людей вбитих голодом покажу.”
Йшла я темними лісами
Високими горами
На велике поле прийшла
Відпочити присіла я.
До мене жінка підійшла
Красива й молода,
Взявши за руку,
Тунелем темним повелà.
Довго ми йшли
У місто велике прийшли
Ясність надзвичайна там була,
Але сонця не бачила я.
Що це за місто?
Хто тут живе?
Чому плачуть люди,
Що аж земля гуде?!
Наш український народ
Місто це заснував,
Який в 1932-33 рр.,
З голоду повимирав.
Бачила маленькі діти
Руки простягали догори
Просили шматочок хліба,
Щоби вижити змогли.
Скількі молодих хлопців
І вродливих українських дівчат?
Мечем голоду вбиті були
Чути завжди їхній плач.
Також люди там були
Які книжки в руках тримали
Підходжу ближче і дивлюсь:
Сторінки порожні переготали.
Що то за новина?
Що трапилось таке?
Багато книжок не дописаних,
Чия вина у цьому є?
Це-поети і письменники
Геноцидом вбиті були,
Щоби правду не писали
У сиру землю спати пішли.
Наша інтелегенція передова
Також місце там знайшла,
Щоби не змогла процвітати -
Україну хотіли колонізувати.
Це-місто таке велике,
Якому не має кінця...
Голодом мільйони людей були вбиті,
Як лезом гострого меча.
Плачуть усі тут і ридають
Бога щиро благаютъ,
Щоби покарані винуватці були,
Які до голодомору довели.
Встань, Україно-мати!
І до народу йди.
Розкажи про свій біль і рани
Нехай визнають і вони.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
