Так сумуєш сильно-сильно,
але й думаєш собі,
та все минеться, все пройде,
але ж цього так й не стається...
Ти думаєш що стільки часу,
ще попереду у тебе є,
але його все менше й менше.
Й одного разу ти відкриєш очі
й побачиш що його нема
і що ж тоді, і що робити?
ти зрозумієш, вороття нема,
але цього покищо нема,
тому ти думаєш собі,
потрібно ж жити,
а не чекати того дня,
потрібно все робити як в останнє,
а не для того щоб настало завтра...
Кожного ранку прокидатись,
зустрічати новий день,
який тебе несе вперед,
й незабувати що ти є,
і є ще та людина,
для якої ти живеш...
І як прийде той день,
то глянути на все,
посміхнутись і піти...
