По всій квартирі гниють наші речі
які ми забули й списали з життя
біля шляхів лежать гільйотини
сьогодні це непотріб, а завтра сміття…
Обабіч доріг вже розлито отруту,
її дію вже скоро буде відчутно
І пафос надутий й рішучість набута
Пройде, залишивши
позаду асфальт розбитим.(дороги розбиті)
Та посмішка глуму стане дуже болюча,
вона перемінить свою полярність,
в той момент мені доречно радіти
Та я не буду сміятись.
Майбутнє завжди буде буремним,
минуле завжди даруватиме спокій,
Із крові сьогодні буднем тотеми
Назавтра у спину почуємо докір.
Зміни.
Докорінні.
До коріння і до землі.
Пустоти в цьому світі будується з пустот у наших очах.
В пустому погляді.
В відчуженому сум’ятті.
Світ для нас занадто штучний.
І ми занадто штучні із собою, і в своїм житті.
Десь в погляді між нами,
такому дикому, тваринному і справжньому народжується і вмирає наша зірка.
А потім ми вмикаємо програми, і далі ми радіємо як діти.
Ми відчуття ховаємо у скрині.
Так глибоко, що не знайдемо самі.
Навколо розтинають здобич.
Навколо пожинають чорну і тягучу жатву.
Наше відношення до цього радикальне.
Воно відсутнє, воно аморфне або нейтральне.
Я-ні. Моє місце тут.
Я людина, я не шприц, я не ін’єкція, не джут…
Ні, я людина. Тому що мені колотимуть тому й радітиму.
По всій нашій квартирі гниють наші тварини.
Нам їх залишили на піклування.
Всі наші боги.
Вся наша стеля вкрита чорним димом.
І своєю сечею ми робимо у ранці полоскання
Рота.
