На наші запити немає відповідей, ми засунемо питання в стіл.
На наші запити немає попиту, бо нашим попитом існують чиїсь запити. Їхні.
Нам до вподоби розділяти і нам зрозуміло як то- ділити і ділитись.
Та ми не можемо разом ужитись. Все на словах і на словах.
І дії, й почуття і побажання. Тому там і лишатись всім нашим запитанням,- на словах.
Ми робимо великі очі, ми можемо зробити що захочем із своїм обличчям.
Ми робимо великі справи. Ми творимо, ламаемо, лікуємо й вбиваемо одними й тими самими руками,
Ми хочемо. Ми хочемо радіти не радіючи, ми хочемо йти не роблячи ні кроку, ми пишемо наші питання на книжкових разворотах, не промовляючи, а якщо й спитаємо то пошепки, а якщо не пошепки, то не дочекавшись відповіді занотуемо. Нотатки. В мене нема друзів. В мене нема любові. В мене нема світла. В мене нема. Мене нема . Нема. не. не.
Чекаемо наступний день, себе кидаемо в вагони, себе веземо на роботу,
Себе поставивши в канони, Ми робим посмішку відкриту, або розпустим теревені. Ми обмін почутого учора. Шило на мило. Яйця на крила. Ми обміни валют папуа на нову гвінею. Франція на париж. Таке саме на таке ж саме. Дорога* доро*га додому. Скрипучий диван і холодна вечеря. Моя фортеця, моя оселя. Знову питання кутки забивають, і твої вісімнадцять квадратів стають овалом, де напруга зростає з кожним словом, де вона йде по колу, і гудить все більше з кожним колом.
А потім в цьому згустку ти тихо тичеш носом в хустку. Ми засинаем і ці обертання не дають нам спати і ми обертаемось.
