Так зимно. Не тішать горілка і грілка
Втікаючи, сон загубив черевик
Щось конче міняти,
але – з понеділка
До грані безумства підходжу впритик,
у колесі часу змордована білка
Розкручує втома гайки і шурупи
витрушує душу з моїх запчастин
З фамільних портретів усміхнені трупи
кивають осудливо.
Боже, прости!
нема в голові, – то в аптеці не купиш
Півцарства за спокій, чи просто за тишу
не можна кричати, – тоді занімій
Пантрує на мене, мов котик на мишу
остання з можливих усіх анемій
Сценарій фіналу?
таки перепишу
Дотліє у грубці кленове поліно
та погляду темряви я не боюсь
Вертаюся в неї так само незмінно
як в "Місто гріхів" повертається Брюс
Герої вмирають
Без сумніву, мінус...
та шоу триває –
це все-таки плюс
