Твоїх очей ясні озерця
Здаються теплими мені,
Але вони, як твоє серце,
Холодні справді й крижані
Комусь даруєш свою ніжність
І лагідних очей тепло,
Її ти поцілунком тішиш,
Від неї відганяєш зло
Панує ніжність поміж вами,
І душ і тіл п`янке тепло
О, як я хочу, мій коханий,
Щоб поміж нас все це було
Тебе люблю я, милий друже,
Хоч скільки б років не пройшло,
Але тобі, на жаль, байдуже
Моє кохання все одно
І я не знаю, що робити,
Я думаю й не знаю як
Холодну кригу розтопити
У твоїм серці і очах
Щоб ти на мене ніжно глянув,
Обняв руками, мов крильми,
І у душі щоб лід розтанув,
Щоб разом бути ми змогли
Щоб скресла у озерцях крига
Й вода джерельна ожила,
Щоб світ для нас любов відкрила
І ніжні й лагідні слова
Над ним неслись, мов птахи в вирій,
В безмежну ту, безкрайню даль
Й Кохання дотиком пестливим
Зігнало з наших душ печаль.
Та знаю я, що ці надії
В житті не збудуться, на жаль,
Що це лише примарні мрії,
Що селять в душу сум й печаль
Та все одно тебе кохаю
Хоч скільки б років не пройшло
І лиш для тебе зберігаю
В душі своїй весни тепло
