Життя паскудно задовбало,
Людей теперечки не стало?
Ти заспокойся, глянь на себе -
Причин шукай тільки в собі.
Валить на інших не спіши, не треба -
Під кожного не намалюєш небо,
За кожного не переробиш всіх робіт...
Я згоден, що тепер добра не стало
І кожен лиш на себе тягне одіяло,
І кожен зве себе людиною
І каже, що володіє він твариною, машиною,
І один одному нав'яже, що він тут головний.
Та не біда, як не знайшов нічо' в собі, - піди ж
Кому вважаєш за потрібне розкажи ж,
Що думав, й плюнь в обличчя, й розітри ж,
А може вдарь, убий, заріж, втопи, спали, живцем із'їж...
Але не жалійся тоді ж,
Мовляв, людей не стало й куди ж добро пропало!
