Ногами я брикався ще в утробі,
Як тато маму обіймати смів,
Мені б тоді іще кирзовий чобіт,
Відчутнішим би був мій правий гнів.
Ногами перші кроки їм на втіху
Зробив у дев’ять місяців своїх,
Двома своїми ваговиті віхи
Долав, як марафонець свій забіг.
І ними втрапив я не випадково,
На стежку, що вела в країну мрій, -
Мені відкрилось чарівниче слово
І диво – ліри гармонійний стрій.
Тепер за вхід душі y насолоду
Цим роботягам двом віршую оду.
