Залиш свою гітару, впади осіннім листям
На помилковість суджень написаних поем.
Ми так втомились, друже, нанизувать на вістря
Казки і пасторалі циклічності проблем.
Ми так втомились вірить у зламані деталі,
У гострість слова, думки, у вічність апріорі.
Зіграй, мій милий хлопче, сонети на гітарі
Зіграй мені акорди зі школи ще знайомі.
Ми так зріднились вчора у осені покровах,
Коли, мов ті приблуди, горнулися поближче.
Слова, як та полова. Рука в руці схолола.
І втома вітровієм над головами свище.
Зіграй, мій білокрилий, на серці, як на струнах.
Втопи в своїм коханні мій поетичний дар.
Я так втомилась брати дарунки від Нептуна,
Спали вірші, мов крила, як це зробив Ікар!
