Я легкоатлет,
я стрибаю з жердиною.
Ти співаєш квітам,
котрі на підвіконні,
регулярно
поливаючи їх водою,
читаєш улюблені казки
домашнім тваринкам,
котрі, лише, м’які іграшки,
вкладаючи їх у свою постіль
поруч себе.
Ти любиш.
Я Бубка,
я беру висоту за висотою.
Для тебе ж, все має бути м’яким,
в тому числі і він.
В тому числі і я.
Але це забагато
для однієї людини.
Стільки плюшевих речей
для однієї жінки.
Забагато.
Я легкоатлет,
я стрибаю з жердиною.
Я Бубка,
я беру висоту за висотою.
Я, врешті, чемпіон.
Мене буде поховано
біля бігової доріжки,
поруч із сектором
для стрибків з жердиною.
Гратиме гімн.
Ти не принесеш мені квітів,
зі свого підвіконня,
не покладеш нічого поруч,
зі свого ліжка.
Згадуй мене хоча б
дивлячись олімпіаду
на Першому,
не перемикаючи канал.
Раз на чотири роки
