Вірш присвячений жертвам
Павлокоми, українського села,
в якому поляки у 1945 році
вимордували 366 його жителів - українців.
*** *** ***
А дзвони грати муть сумної.
Бім, бам - за кожну жертву в голос.
А ти, який над гробом стоїш,
В якого, глянь зїжився волос...
Душа твоя мовчазно плаче,
Лиш помсті давно- НІ! сказала
І хоча пам'ять все боляча
Вона вже більш не буде спала.
Її розпишуть на всі мови
І в нас вона все буде вічна.
Як колись Богом дане Слово
Істинна правда героїчна.
О Павлокомо, Павлокомо,
Ти нинішніх часів Содомо!
Брати, яки вчинили злочин,
Вертають сюди неохочо.
На їх руках є кров Каїна
Впиши це в пам'ять Україно.
Тут кров'ю злиті твої мощі
Від всіх нас ждати будуть прощі.
В тих, яки ждуть, немає втоми
В нащадків залишиться спомин.
Боже, Ти бачив злочин брата,
Ти бачив його руки в крові.
Як розуміти мені святість
І жити правдою любові?
Чи все минуле позабути?
Чи кров убитих Вином стане?
Нині не в силі я збагнути,
Що злочин вчинив христіянин.
Нехай минуле мудрі люди
На сито правди колись кинуть
І там нехай відловлять блуди
А правда нехай не загине.
07.05.2006р.
