Так випадково зустрілися в снах навесні.
Так невгамовно сплелися докупи вустами.
Так вдвох зомліли в чеканні красуні-зими,
Що по щоках розтеклися зірками,
по небу – морями,
по суші – дощами,
по сонцю – сльозами.
Чи… все навпаки?
Запах такий, мандариново-терпко-п’янкий,
Біло-солодкі хмаринки смачного безе..
Бісер нитками нашитий на кінчики вій.
Я прокидаюсь й не знаю: сонце, чи сон це?
