А за вікном догоряє небо,
і вздовж автостради,
голі руки здійнявши д´горі,
моляться, немов ченці, дерева...
і шостий поверх..
і зимна кава на підвіконні..
і хандра.
і недопалок..
і...Листопад..
і...Прозорість...
А за вікном...
Hевагомість...
і захід - як зблиски монстранцій,
хмари промінням прошиті -
як сито діряві...
А за вікном - миготіння -
то пізній метелик,
вже майже торішній -
судомно
на руку сідає..
І крильця прозорі.. -
(от взяти лиш фарби,
чи бризнути пилом зірковим,
чи з квіту пилком! -
та яка в тім різниця?
все´дно вже мерлець -
нинька-завтра іздише)...
А вздовж автострад -
марафон-естафета -
по вольтах високих
світло біжить -
ледве дише...
...............
А він мені колись співав:
"Вічне Світло*
не ходить по дротах -
воно іде неквапом
по вершечках дерев,
воно горить
в небесах нетлінно...
Вічне Світло іде
зі свічі на свічу
по кроках,
Вічне світло іде
по краях
і по жилочках крил
аж впритул
до твого вдиху... -
.....................
А за вікном ще палає заграва -
метелика-душу
сторожко, мов книгу, гортаю -
крильцята в інію, наче із цукру -
злиплись, немовби ще сонні поранні повіки...
Тож притулися устами.
Поцьомай.
Послинь їх.
Розхухай...
Роздихай...
...........
Роздихай
ці крильця-сторінки й то Світло,
що серце пoмпує по жилах -
розхухай...
Роздихай...
