Опускається ніч на моє підвіконня
І звуки пірнають у чай
Холодний
Я давно вже не чув твого голосу
Зірваного
Тепер він чомусь став німим
Далеким
Я намагався згадати тембр
І не зміг
вилетіло
з пам’яті
вилетіло ластівкою
з грудей моїх ранених
туди де сонце
туди де тиша
я намагався забути твоє ім’я
аби раптом не викрикнути його на вулиці
чи ще гірше у ліжку з іншою
не втримався викрикнув
розбився
у здогадках
розчинився
у полум’ї
своєї залежності
своєї слабкості
твоєї величі
ти звісно не знаєш як це
та й не треба воно тобі
йти слідами моїм
заплутаним
і розірваним
не варто воно того не варто
тільки от у грудях моїх
висить
щось схоже на грейфрут
гірке і кисле
і не зрозуміле
на смак
це кохання кажуть
поети класики
та що вони знають про кохання
хто знає хоч щось про кохання
кохання щось знає саме про себе
ніхто не знає нічого про кохання
бо приходить воно сука зненацька
раптово
і несподівано
так само як і зникає
ламаючи
ріжучі
колячі
очі
груди
серце
душу
