Ми малюємо дощ,
На старому розірваному простирадлі.
З тебе – квіти під склом,
З мене – море метеликів, що заснули в пошерхлих кишенях…
Ми тримаємо відстань,
Наші руки, і шиї засмаглі
Відмовляються брати приклад з осінніх рядків пісенних…
Ми малюємо дощ,
Там, за склом розтікається туш на віях,
Там, за нами, осінні вокзальні сльози
Біжать, наступають на п’яти,
Там, пробач, я лишила на згадку
Свою аритмію,
І тепер я вслухаюсь у ритми рядків,
Що весь час залітають в палату…
Намалюй мені дощ,
Я розплутаю пальці деревам,
Я відкраю шматочок від серця й тобі від душі подарую…
О, ці повільні, пекучі,
Ці нестерпні між пульсобиттями перерви,
Знаєш, певно, десь там, під дощем, під шатром парасольки
Через вічність віків і помру я…
Розмалюємо дощ
Кольорами веселки й твого з карамельної дози,
по-осінньому ніжного погляду
З пелюстками лілових троянд.
Пам’ятаєш, я тричі на тиждень
Запиваю дощем свої драми та сльози,
По-осінньому ніжні, по-дитячому сильні
І такі, що на них вже не стачить обмежень і правд.
Чуєш, там за вікном, там по жилах підземних
Протікають дахи, розчиняють акваріуми підошв…
Ми, нестримно легкі,
Чуєш, наші дахи
безнадійно сухі, непіддатливо хворі,
ми, хоч на стертих сорочках
малюємо дощ.
