Лечу, лечу, не стримуй мій політ.
Мені так вільно й добре - аж до крику!
Я знаю, що свій перший ніжний цвіт
Тобі віддала. Ти візьми - і викинь
Із серця, з думки, спогади очисти.
Забудь мене, я снитися не стану.
Бо вже не хочу більш для тебе цвісти -
Боюся, що з тобою я зівяну.
Мій запал і вогонь, - усе безслідно зникне.
Я стану тиха і покірна... і байдужа.
А ти не зрозумієш і не крикнеш:
"Та що з тобою? Ти змінилась! Дуже!"
Ні, ти не крикнеш, бо тобі так зручно -
Ти педантичний, строгий і повільний.
Не лихословиш, не смієшся гучно, -
Тинадто правильний - не вільний.
Не стримуй мій політ, благаю.
Свободи хочу дико й божевільно.
Чи бачиш, що з тобою я вмираю?
З тобою я заручниця - не вільна.
