Може, якби дав мені випити хоч трішечки, Боже,
Хоч крихту святої води з дороги де Твої сліди,
З того місця де Рай виливається зоряним сміхом,
Аби запалити серця вилитим в образі Світлом.
Там, де ангели сходять з духовно-величного неба,
І дмухає вітер вогняний подих від Тебе до мене,
Де Діва в хліві між ягняти народжує Божого Сина
І стелить ходою весну первозданно Різдв’яная Сила.
Там, де серце тупоче, воркоче, птахом воркоче,
Душу вплітає у крила щоб здійнялася я й полетіла…
Може, якби дав мені, хоч трішечки випити, Боже,
Свого еліксиру з пилу зірок – здійснення мрії.
То певно, вже не стояла би я між Пеклом і Раєм
Дзюрчала б у небі Твоїм Водограєм.
Прохала людина негожої днини, в гріховних колінях Перемудрого Бога, маленьку краплину Любові. Він мовчав. Дивився на неї з мертвої ікони - біль власного скону. Нарешті мовив:
- Дитино, щоб напитись з криниці води, треба її зачерпнути та перед тим до криниці прийти.
- Хіба ж я не йшла тим шляхом до тебе?
- То чого ж так стоїш, повернися обличчям до Мене!
