Біляво-сніжний завиває вітер, гуде у комин, наче у трембіту. Складає про любов вірші із літер, чекає зустрічі й морозного привіту. І посилає місяць снам дурмани, і стелиться під вікнами моїми. А ранок із морозом, наче пани, п’ють каву із вершками сніговими.
Ти спи, мій милий, коли сніг на віях
Ледь тане у моїх дівочих мріях.
Синіє оксамитна постіль снігу, янтарне диво свічки на столі. Сьогодні Доля начаклує лиху, що його місце десь на мілині. В барвистій торбі маю подарунок, який віддам лише тобі одному. То мій хмільний любові поцілунок, який поверне із далі додому.
Люби, мій милий, лиш мене тендітну,
Як любить море теплий подих вітру.
На струнах серця грається метелик, його тепло моє від холоду рятує. Стікає час в малиновий портфелик, і там собі до вЕсни дозимує. Блищить, мов діамантова корона, чи як кришталь від часу ще не тьмяний. Дерев зимою куплена обнова, і вечір від краси вже трохи п’яний.
Ти знай, мій милий, що любов - люстерко.
В очах туман, а в серці – терпко.
