Прохромлений вітер стрибає у горлі, як жаба.
Забився і скиглить туман у невмитості снів.
Брутально торкаєшся вуст. Ти нікчемна нахаба.
Від блідості кави розплакалась осінь навзрид.
Спиртують у банки черешні дбайливі панянки,
А я, невблаганна, розвішую шмаття думок.
І ллю сіруватість осінню в надщерблені склянки -
Згорає похмілля від розпачу юних зірок.
Закашляна совість лікує легені сиропом.
Чому ти земний і такий-от нервово-відвертий?
Я жити хотіла з тобою нестримним галопом,
А ти мені дав тимчасовий притулок подертий.
І осінь, як смальцем, змастила життєві деталі.
Тепер не скриплять почуттів розшматовані крики.
Роздала нам Доля свої ілюзорні медалі,
Купила за спонсорські кошти для серця нам ліки.
