Буває, що зорі падають
І гаснуть в обіймах Всесвіту, -
Тоді збувається чиєсь бажання.
Надто дорого воно коштує…
Ти назвав мене зіркою,
Своєю єдиною зіркою,
Але ж я не хочу згаснути
У твоїх обіймах…
* * *
А я запізнилась в літо…
Останній автобус рушив…
Останній автобус рушив
В наївність кульбабкових дум.
Не знала я, де подіти
Цвіт розквітлої груші,
Той цвіт, що залишила груша
На радість чи, може, на сум.
* * *
Бігав дощ по асфальту босо,
Наче скупане в травах хлопча,
Ну, а сонце купалось в росах,
Вітер грався з дощем в квача.
Від цілунку п’янкого вітру
Дощ заплакав, подавсь біжком.
-Йди до мене, я личко витру
З сон-травиці м’яким рушничком!
* * *
Не злякайте звуків!
Тихо! Помовчіть!
Чуєте, музика?
Музика звучить.
Музика у вітрі,
Музика у морі,
Музика у сонці
І у срібних зорях.
Музика у квітах,
Музика в душі,
Музика у віршах
Проліском звучить…
* * *
А, може, то снилось травам,
А, може, здалося зорям,
А, може, привиділось вітру,
Що очі мої повні сліз?..
А,може, то ходить травень,
А, може, то заздрять гори,
А, може, сховали віти
Те щастя, що ти недоніс?..
* * *
Стаккато дощу на асфальті,
На мокрих клавішах сходинок…
Іду з інституту, весну шукаю,
Та несподівано зустрічаю музику…
Весна і музика…Дощ і я…
Моя “Аеліта”
В павутинках бабиного літа,
Всупереч вітрам і холодам,
У неспокій прийде “Аеліта”,
Мабуть, гарт наш починався там.
В будзагоні ми душею й серцем,
Як у злеті молоді орли,
Під ячмінним дощиком і сонцем
Повсякчас мужніли і росли.
Ми знайшли романтику у буднях,
Бо відчули, як п’янить зерно,
Мозолясто на долонях, буйно
В хлібороба проросло воно.
А коли закінчувались справи
Й на току машинний гул стихав,
Вечір розгортав свою заграву,
З нами вірші про любов читав.
Проминуло прудконоге літо,
Та у світлі і в похмурі дні,
Наче свято, прийде “Аеліта”
І озветься радістю в мені.
Злива
Злива над містом.Злива…
І я під дощем сама.
Де ж юрба гамірлива,
Що раптом нікого нема?
Диво у місті.Диво…
І перехожий в плащі
Кине услід:”Смілива!
Бач, як пішла в дощі…”
А для чого ховатись?
Дощик і тут, і там…
Буду іти й усміхатись
Мокрим вантажівкам.
* * *
Я довго не могла ніяк збагнути,
Для кого в березні отой лапатий сніг.
І так весну хотілось повернути,
Але ніхто зробить того не міг.
І я сама пішла в той сніг нежданний,
Мені здавалося: він вічно буде йти.
Не думала, що проліском жаданим
Весна в снігах зуміє зацвісти.
* * *
Сніг у квітні, як біле диво,
Чергова забаганка весни.
Все одно я така щаслива,
Йду неквапно в той сніг рясний.
Мабуть, просто весна сміється,
Чи то квітень в снігах блудив.
Може, просто мені здається,
Що під вікнами хтось ходив…
* * *
Я люблю твою тишу, Ніжине,
Пити й пити б її до дна…
Ну, й нехай ще сади засніжені,
Але ж в серці давно весна!..
В очі сонячні задивилася,
Радість повнила береги.
Я сьогодні з весною стрілася,
Першим проліском між снігів.
* * *
В мене очі такі, як в осені,
Пахнуть коси мої листопадами.
Я вертаю в світанки росяні,
Щоб почути, як яблука падають.
Чи кленовим, а чи жоржиновим
Хтось назве мій погляд сумний,
Очі – в осені горобиновій,
А я родом сама з весни…
Малюнок
Намалюю вересень:
Айстри і жоржини,
Із парку принесений
Кетяг горобини.
У садку прикрилися
Яблуньки плащем.
Поряд - з парасолькою
Осінь під дощем.
Експромт
Ранок метнув у просинь
Мідний сонячний диск.
Я поспішала в осінь,
Вона ж тікала кудись…
Раптом надуманий штрих
Пензлем беріз жовтим:
Гуси у шортах сірих
Гордовито ідуть в жовтень.
* * *
Малювала осінь пензлем тополиним
Нічку журавлину, гілку горобини,
Сміх калиновий, цвіт жоржиновий.
І мені захотілося в осінь піти,
В дощ побігти, і раптом – ти…
Очі сині-сині в осінній картині…
