Знаю, можеш мовчати роками,
Щоб мене просто здерти з життя,
Мов нічого й не було між нами
І в минуле нема вороття.
Дріт колючий. Любов кровоточить.
Як же так ?!? Я ніяк не збагну,
Що ховаєш – сумління чи очі,
Почуття чи звичайну вину?!?
Запитання мовчать безупину…
Тільки спогад туманить сльозу,
І здавалось – без тебе загину,
Розіллюся від гніву в грозу.
І було спершу світу замало,
Щоб сховати свій розпач і біль.
Серце рвалось, звивалось, страждало,
Щоб збагнути, що ти вже не мій.
А тобі, знаю, легше мовчати
Десь за межами мого життя,
В недосяжності щастя ховати,
Бо в минуле нема вороття?
