Вона постійно говорить про тебе.
Б'є градом у вікна.
Одного разу виламала двері.
І тепер приходить кожного дня,
сідає на коліна і дивиться мені в очі.
Шукає свого віддзеркалення.
Але там пустка.
Інколи плаче. Нічим не можу їй зарадити.
Вона як дитина.
Вмикаю телевізор з надією що вона втече
від цієї дурної інформації.
Але вона її просто поглинає, стенаючи від болю.
І не йде, лишається.
А марно.
