1
Сивий господар човна
дитя синьої тиші
річки спекотним
літом ловить срібних
риб рахує літа
пихкає люлькою
пере картату сорочку
в нього бувають
сльози краплі води
з порожньої сітки
2
Річка ласує його духом
він ріже їй вени ходить
по
ній випростує їй
руки і скочується
з неї стрілкою
годинника
3
У жаб’ячій ночі
вовтузяться комарі
капає на смолу вербина
слина човен спочиває
вночі він дихає
спертим духом лісового
зілля і невідомо
скільки кілець мало
дерево з якого
він змайстрований
4
Вночі господар
човна звичайно
спить і невідомо
скільки ночей він спить
хоч і не пропустив
ще жодного літнього
ранку торкав його
груди носом човна
нахабно і звично
розпанахував горло
тиші давньою
піснею
5
Водяник щоночі
спить під човном
у липкому куширі
йому приємно
згадувати себе
молоденьким водяником
який щоранку пере-
стрибував новенького
блискучого човника
лякаючи хлоп’я
яке розбивало веслом
рештки дитячого сну
6
Господар човна
добре не пам’ятає
свого імені ні імен
своїх жінок
у нього кульгава пам’ять
проте він пам’ятає
отого хлопчика
в полотняних штанцях
який був його сином
і колись помер од гарячки
поздоровкавшись
з березневим водяником
7
Сто років
живе човен
його господар знає
що час ніколи
не зупиняється
хіба на хвилинку
коли він не встигає
до сходу сонця
витрусити останнього
лина
8
Зелені жаби
звикли до цього
безміру часу
який легко вміщається
в човна
тихою водою
господар радіє
бо має його багато
і не знає ще
а човен дірявий
вода скоро
заповнить
його по вінця
і господар тихо піде
на дно
твердо знаючи
що вода ніколи
не зупиняється
