На полотні застарілих алюзій
ти вималював сірим болем ще одну помарку
затхлий дух і страх дифузій
що поширюють блискучі леза давньої косарки
наполовину порохом прикрили орхідеї
і шоколад наповнений ридання
вже не солодить подих
зникли всі ідеї
час призупинить стомлені старання
У світанкових поглядах розквітлого собору
не буде більше спогадів зітхання
і орхідеї в сонця світлу пору
себе згадати допоможуть зрання.
