Розкладаю думки на рояль,
Закладаю за вуха волосся.
Захотілось отримать медаль
За самотності днів стоголосся.
Ранок марить і плаче дощем,
Оперезаний вітром туман,
Закриває нам очі плющем,
Вводить тихо нас у обман.
Ми – не діти, не сонця проміння.
Ми щасливі у смутку й жалю.
Ми – химерності щедре насіння -
Залишили нас вдвох без вогню.
Полинові цілунки й обійми,
Гіркоти трохи в чай піділлю.
Ми з тобою – любові насіння.
В Бога щастя для нас помолю.
Розкладаю думки на рояль.
Ніжно клавіш торкаються руки.
Це життя – лише гра, і, на жаль,
Нам приносить і щастя, і муки.
