Годуєш мене на сніданок
Мілкою крупою кохання.
І чаєм солодким, аж нудко,
Хвилинні топиш вагання.
Абзац нанизав, як намисто,
Міцною ниткою смутку.
Роздер на ніщо моє плаття -
Немає із мене прибутку…
Дешеві реалії бруду
Намастиш на мене, як масло.
Нерівно вдихаю. «Забуду!» -
Читай по губах моє гасло.
Сріблясті окови. Ах, бідна!
Заперли у сірість музейну.
Ну що ж, Лорелеє тендітна,
Втікай у обійми Рейну…
