Українці - нація вперта й незнищенна,
нас пришпилИли до рур тіві та нету,
ми читаємо блоги, не ріжемо вени
і стали відомі на всеньку планету.
Ми досі живемо, ми ще не зникомі
(це слово позичила в Ані Осадко),
плетем анекдоти, валяючись в комі,
від паніки уряду (Кожному сапку
й пустити на поле село підіймати,
а потім підперти, щоб далі не впало.
Людей полічити від хати до хати,
бо їх залишилось, ой, мамочко, мало !).
А грип-перебіжчик збиратиме треби,
багато чи мало, ото скільки зможе.
І кожен з відчаю благатиме небо,
бо жити без віри нам, дійсно, не гоже.
А хтось у аптеках крутитиме ціни,
Вона заборонить збиратись громаді,
а Він все повторить, нарешті без піни.
Вони усміхнуться, Вони будуть раді.
Забуті питання про землю, освіту
і вибір, отруєння, безліч законів...
А грип бешкетує і лазить по світу.
Вони посміхаються. Ми - незникомі...
