Якось дідусь і маленький Ілля
Мову вели про планету Земля:
Як утворилася, в чому причина,
Звідки прийшла на планету Людина.
Внуку малому повідав ще дід –
З кого Людина веде родовід.
Ільчик, звичайно, кмітлива дитина,
Добре засвоїв – від мавпи Людина.
…Місяць минув як воронячий карк,
Дід із онуком пішли в зоопарк.
Олень, верблюд для Іллі – не дивà,
Смикає діда – он мавпа жива.
Мавпа – у клітці, а з нею і друга.
– Мабуть, дідусю, ці двоє – подруги!
Довго стояв біля клітки Ілля,
Каже дідусь: – Вже пішли звідсіля!
Тільки Іллюша не слухає діда:
– Ось почекаймо, хоча б до обіду!
Сердиться дід: – Там ведмідь і койот,
Далі чекає на нас бегемот…
Бачить дідусь, що Іллю не вблагати,
Тут і онук став сердито казати:
– Раптом, дідусю, проґавимо ми,
Мавпи без нас можуть стати людьми!
