Курликалось хмарам на сльози,
Розстріляне тіло
Любов!
на чорній, як гріх, дорозі
Зжирала, впиваючи ікла, у серця
Моя.
Безмістовна.
Тінь.
Осінь.
Дударик-Куць опівночі п’є кровицю,
калаталом підігрує Протяг в моїй голові
Здається, не вмію прощати Осінь за ночі шмаркаті
Холонуть пальці, замикаються кола, виплітаються інші дороги
Пальці холонуть…
Від болю
Фрази, що вивчив ( турботливо закладаючи в маузер),
робили в душі
Нові прорізи-нірки для світла
(Шкода, що не видно в ночі)
Листи, закохані в адресата, не хочуть вертатись додому!
Поклич, чи жбурни в них кісткою з тіла мого,
Тією, що залишила…щоб повернутись…
Ти правий!
Стріха моя протіка, думки патлатять примари.
Запирають ставні розумні, я ж ходжу збираючі всі краї божевіля,
У жмені, щоб було, що курликати хмарам…
Щоб було що мені.
