© Ольга Зозуля, 26-10-2009
|
Віддзеркалення у річці, –
Більше тіней в глибині,
Тінь тріпоче, наче стрічка,
Вітер – подихи п’янкі.
Він під поглядом безсилий,
Воля скорена мені,
Час спливає швидко, милий, –
Поцілунок з гіркоти…
Ти в невіданні, дитино,
Я єдина вдалині,
У сльозах моїх ти винний,
Що закреслювали дні.
Та от приходить час розплати,
А далі: ґрати, ґрати, ґрати…
Серед туманів білі люстра
Гойдають постать твою в снах,
Безсилий, кволий, мов пелюстка, –
Тягає вітер по світах…
Світ не плетиво, не шкіра, –
Ґрати з золота й жалю,
Помирає дужа віра
Від обіймів із вогню…
Бути близько і далеко…
Хто ще знає, як не ти?
Ні тополя, ні смерека
Не зуміли підрости…
Золота медова пастка,
Де сторожа – темні ночі,
А розплата – поцілунок
Й задивляння в твої очі…
24.10.2009
|
|
кількість оцінок — 0 |
|